У четверговому епізоді The Pitt давнє протистояння навколо використання ШІ в Pittsburgh Trauma Medical Center нарешті перейшло у відкритий конфлікт.
У другому сезоні п’ятиразового лауреата «Еммі» медичної драми з’являється нова лікарка-наставниця Барaн Аль-Хашимі (Сепіде Моафі), яка прагне прискорити робочі процеси у лікарні. Вона переконує скептично налаштовану команду, що нові системи ШІ можуть скоротити час на ведення документації на 80%, тож медики зможуть більше бути і біля ліжка пацієнта, і вдома з родиною.
Однак у шостому епізоді з’ясовується, що інструмент ШІ вигадав неправдиві відомості про пацієнта та переплутав «урологію» з «неврологією».
«Двовідсоткова похибка ШІ все одно краща за диктування»,— каже Аль-Хашимі, додаючи, що результат потрібно вичитувати й виправляти. Та розлючена докторка Кемпбелл (Моніка Бхатнагар), яка працює у внутрішній медицині, відповідає: «Мені, чесно кажучи, байдуже, чи ви хочете використовувати тут роботів. Мені потрібна точна інформація в медичному записі».
Як і багато тем серіалу, ця лінія віддзеркалює реальні суперечки, що точаться в лікарнях по всій країні. За даними опитування 2025 року Американської медичної асоціації, дві третини лікарів так чи інакше застосовують ШІ. Для частини медиків він став цінною підтримкою в лікуванні та способом знизити вигорання. Але інші працівники охорони здоров’я кажуть, що впровадження йде надто швидко, а в галузі з такими ставками ціна помилки надто висока.
ШІ як клінічний партнер для консультацій
У The Pitt ШІ насамперед подають як інструмент для медичного «чартингу»— процесу, коли лікарі фіксують зустрічі з пацієнтами. Ведення записів є одним із найбільших болів у професії: медикам нерідко доводиться засиджуватися після зміни, аби все дописати. Уже кілька років лікарні впроваджують ambient AI scribes— системи, що слухають розмови з пацієнтами й потім формують для картки стислий підсумок візиту.
Муралі Дорайсвамі, лікар і професор Медичної школи Університету Дюка, пояснює, що сучасні «писарі» на ШІ допомагають зосередитися на пацієнтові, а не на наборі тексту під час прийому. Втім, реальна економія часу, за його словами, зазвичай становить лише одну-дві хвилини на контакт, бо потім лікареві доводиться редагувати створений текст (як і зазначає Аль-Хашимі в The Pitt). «Це не зменшує суттєво те, що ми називаємо pajama time»,— каже він. «Але загалом це крок уперед, і є надія, що з часом стане краще й краще».
Деякі інструменти ШІ для документації заходять ще далі. Минулого року Presbyterian Healthcare Services у Нью-Мексико протестувала асистента GW RhythmX, який здатен підготувати лікарю резюме медичної історії майбутніх пацієнтів, що може зекономити час і позбавити потреби переглядати місяці записів та лабораторних файлів перед прийомом.
Лорі Вокер, головна директорка Presbyterian з медичної інформації, каже, що RhythmX може також пропонувати рішення для складних клінічних задач. Наприклад, нещодавно до них потрапив пацієнт із інфікованою раною— але мав алергію на багато антибіотиків, які могли б подіяти. Раніше лікар звертався до інфекціоніста— і на це могло піти від 24 до 48 годин. Натомість цього разу лікар поставив запит чатботу й одразу отримав дієвий варіант призначення.
Судгіша Перара, резидент другого року в Єльській школі медицини, розповідає, що він і колеги майже щодня користуються OpenEvidence— чатботом на основі великої мовної моделі, натренованим на перевіреній медичній літературі. «Якщо є пацієнт з інфекцією, я можу спитати: “Я обрав ці ліки з такої причини. Які є альтернативи?”»— каже Перара, підкреслюючи, що це швидше, ніж Google або підручник.
Перара допомагає Єлю розробляти навчальну програму з ШІ, щоб радити резидентам найкращі практики використання технології. А в Єльській лабораторії Cardiovascular Data Science Lab він застосовує Claude Code та Gemini, щоб писати код для аналізу даних. «Я можу просто описати звичайною мовою: “Ось так виглядають мої дані, і ось що я хочу отримати”. Це справді перевершує попередні підходи за швидкістю виконання задач»,— каже він.
Помилки, небезпеки та межі відповідальності
Утім, побоювань і ризиків не меншає. Так само, як у The Pitt, інструменти ШІ вже не раз помилялися в реальній медицині. Мішель Гутьєррес Во, медсестра-резидентка та президентка California Nurses Association і National Nurses Organizing Committee, згадує, що три роки тому її лікарня намагалася впровадити новий інструмент, аби замінити оціночні рішення кейс-менеджерів. Але під час тестування система некоректно вела багато випадків, зокрема пропонувала виписати онкопацієнта, госпіталізованого на місяць хіміотерапії, уже через два-три дні.
«Ми знову й знову доводили, що впровадження або використання ШІ насправді гірше й дорожче для них»,— каже вона. Згідно з тим, що показало опитування 2024 року, дві третини профспілкових дипломованих медсестер вважають, що ШІ підриває їхню роботу й загрожує безпеці пацієнтів.
Гутьєррес Во побоюється, що ШІ використовують передусім для скорочення витрат і збільшення прибутків, змушуючи й так недостатньо укомплектований персонал працювати ще інтенсивніше. Це перегукується зі словами головного героя The Pitt, доктора Роббі (Ной Вайл): «Це зробить нас ефективнішими— але лікарні очікуватимуть, що ми лікуватимемо більше пацієнтів без додаткової оплати»,— каже він.
Паралельно існує велике занепокоєння щодо втрати навичок: навіть якщо ШІ нині допомагає лікарям, він може послабити їхні базові знання та здатність ухвалювати рішення в моменти, коли це критично. Цю ідею показують наприкінці епізоду цього тижня в The Pitt: через кібератаку лікарня змушена повністю перейти на «аналог» і покладатися лише на навички та підготовку персоналу.
Цей сценарій близький Перарі. «Коли пацієнт фактично “ламається” у тебе перед очима, знання мають бути на кінчиках пальців. Інструмент ШІ надто повільний»,— каже він. «Це справді так: зрештою ми маємо вміти працювати без інструментів».
Перара особливо хвилюється, що якщо нове покоління лікарів надміру залежатиме від ШІ, не опанувавши спершу фундаментальні навички, це може серйозно нашкодити всій галузі. «Той самий підліток, який ніколи не писав університетського есе й просто користувався ChatGPT, може стати лікарем, який ніколи не складав критичного аналізу та плану й просто використовує OpenEvidence»,— каже Перара. «Навчити резидентів бути відповідальними користувачами цих інструментів і робити це на правильному етапі їхньої підготовки буде надзвичайно важливо».
Дорайсвамі сподівається, що інструменти проектуватимуть так, аби вони підтримували клінічне судження лікарів, а не витісняли його. «Що більше ми зможемо зробити так, щоб ШІ змушував лікарів ставити правильні запитання, а не автоматично брати відповідь як істину, то краще»,— каже він. «Нам потрібне те, що спонукає мислити».
