Надано Діном Чоу.
- Дін Чоу переїхав із Тайваню до Лос-Анджелеса на навчання у 90-х і збудував там повноцінне життя.
- Коли батьки почали старіти, його непокоїла велика відстань, тож він вирішив, що настав час повернутися додому.
- Тепер він живе біля Taipei 101, витрачає менше ніж $2 500 на місяць і може бачитися з батьками коли завгодно.
Це есе у форматі “зі слів героя” базується на розмові з Діном Чоу, 53-річним громадянином США, який повернувся на Тайвань, аби бути поруч зі своїми літніми батьками. Текст відредаговано для стислості та ясності.
Я народився на Тайвані, а до Лос-Анджелеса переїхав у 1999 році, щоб навчатися в коледжі.
Після випуску мене взяли координатором продукту в компанію, що продавала освітлювальні прилади. Я працював між американським офісом і фабриками в Китаї — саме так я й опанував закупівлі та постачання.
Надано Діном Чоу.
Близько 2009 року, коли економіка обвалилася, мене скоротили. Наступна робота була в продажах заморожених морепродуктів, а паралельно я продовжував розвивати бізнес із сорсингу, який започаткував кількома роками раніше. Я допомагав американським компаніям знаходити фабрики та товари в Азії.
Менш ніж за два роки я отримав грін-карту. Після цього я звільнився, щоб зосередитися на власній справі. У 2018 році я став громадянином США. І сьогодні я все ще займаюся сорсингом, а також керую покрівельним бізнесом у Лос-Анджелесі.
Ви збудували успішне життя за кордоном, але вирішили повернутися додому, щоб доглядати або бути поруч із літніми родичами? Ми хочемо почути вашу історію. Заповніть цю коротку форму, щоб поділитися.
Як я облаштувався у США
Для мене Америка склалася майже ідеально.
У 2010 році ми з дружиною купили трикімнатний будинок приблизно за $450 000. Його звели ще у 50-х; він стояв у тихому тупику, мав великий двір і відокремлений гараж. Це був справді хороший перший дім.
У жовтні 2019 року ми дізналися, що в дружини рак легень, і в квітні 2021-го вона померла.
Після її смерті я залишився в будинку з нашими собаками. Я планував зберегти його до пенсії, адже ми відновлювали дім разом. Та згодом я зрозумів, що потрібно рухатися вперед, і відпустити будинок стало частиною мого переживання втрати та процесу горювання.
Коли я почав думати про наступний етап, ключовим фактором стали мої батьки.
Надано Діном Чоу.
Їм обом зараз по 78, і вони й далі активні та задоволені життям, але я втратив понад 25 років поруч із ними. Мене постійно гризло почуття провини через життя на відстані. Я єдина дитина; якби їм раптом знадобилася допомога, підстрахувати було б нікому.
Раніше я був одружений, і повернення додому не розглядав серйозно. Але до 2025 року відчув: час настав. Найбільше я хотів бути ближче до батьків і друзів. До Лос-Анджелеса я все одно можу літати, коли захочу.
Вартість життя у Лос-Анджелесі також ставала дедалі вищою, а оскільки моїми бізнесами можна керувати дистанційно, повернення до Тайбея виглядало логічним і практичним.
У квітні 2025 року я продав будинок у Каліфорнії за $1,05 млн. Момент, коли я передавав ключі новому власнику, був дуже емоційним, але минуле залишилося позаду — і крапку було поставлено.
Повернення до Тайбея: вибір і перші кроки
Я виїхав із Лос-Анджелеса в жовтні — із собаками та п’ятьма валізами. В аеропорту я взяв авто напрокат, щоб доїхати до квартири батьків.
Коли я приїхав, вони зустріли мене внизу, і я пам’ятаю думку: “Ось я нарешті вдома”.
Спочатку я жив у батьків, а наприкінці листопада винайняв власне житло. Зараз я мешкаю в квартирі площею 780 квадратних футів, приблизно за 15 хвилин пішки від Taipei 101. Оренда становить 40 000 тайванських доларів, тобто близько $1 200.
Надано Діном Чоу.
Зазвичай мої щомісячні витрати — близько $2 500. Їжа тут значно дешевша, ніж у ЛА, та й автомобіля в мене немає.
Я й далі керую компанією в Лос-Анджелесі дистанційно разом із бізнес-партнером. Оскільки Тайвань випереджає Лос-Анджелес на 15–16 годин, я лягаю приблизно о 22:00 і прокидаюся о 3–4 ранку, щоб переглянути повідомлення, смс та електронну пошту. Тут технології справді виручають.
Однак повернення не було ідеальним. Житло тут помітно менше. І хоча я говорю мовою, іноді люди вживають терміни чи посилаються на речі так, що я вже не відразу розумію контекст.
Часом я думаю і про те, щоб знову переїхати в США. Якщо ти жив у Лос-Анджелесі, працював там і маєш там друзів, то відпускати це не так просто.
Надано Діном Чоу.
Та я радий, що зараз поруч із батьками. Вони ще самостійні і поки не потребують моєї фізичної допомоги, але я напоготові.
Коли я жив у Лос-Анджелесі, ми спілкувалися один-два рази на тиждень, здебільшого у п’ятницю або суботу. Вони також підписалися на мене в Instagram, щоб стежити за моїм життям на відстані.
Коли я приїздив назад на Тайвань, мій графік зазвичай був забитий. Батьки казали, що мені треба проводити з ними більше часу.
Тепер ми можемо бачитися коли захочемо. Якщо вони просять заїхати — я заїжджаю. Ми зустрічаємося на обід або вечерю й говоримо про все. Іноді разом ходимо на ринки чи торгові виставки.
Ми знову маємо змогу ділити звичайні щоденні моменти, які відстань колись робила майже недосяжними.
