Jae Park
- Дже Парк у 32 роки поставила крапку в кар’єрі в техсфері, щоб спробувати себе в робітничих спеціальностях.
- Вона розповіла, що робота в IT перестала приносити задоволення, адже ШІ став частиною щоденних процесів і вимог.
- Найбільша перешкода — знайти місце учня, але зміни її щиро надихають.
Це есе у форматі “зі слів героя” створене на основі розмови з Дже Парк, 32-річною мешканкою Лас-Вегаса. Текст відредаговано для стислості та ясності.
Приблизно десять років тому я випадково записалася на курс із виготовлення меблів — і мені це так сподобалося.
Тоді я справді думала про столярну справу, але після закінчення коледжу з шестизначним боргом відмовилася від мрії, щоби моя робота була пов’язана з тим, що я люблю. Я вирішила піти шляхом, який, як мені здавалося, дозволить заробляти більше.
За останній рік, коли моя робота в техкомпанії змусила мене вбудовувати ШІ у кожен елемент робочого процесу, я дедалі сильніше хотіла піти. Здавалося, ніби я на величезному лайнері, який компанія намагається розвернути миттєво, і люди просто зриваються за борт. Тож у березні я звільнилася.
Після того як я пішла з техроботи, я зайшла до офісу профспілки з чітким наміром стати учнем-теслею у 32 роки. Та з’ясувалося, що знайти учнівство складніше, ніж я очікувала. Попри це, я неймовірно рада своєму вибору.
Business Insider хоче поспілкуватися з людьми, які змінили кар’єру й перейшли в робітничі професії. Поділіться своєю історією, написавши репортеру на [email protected].
Як я розібралася в учнівстві разом із представником профспілки
Я завжди прагнула працювати в технологіях через стабільність, хорошу оплату та соціальний пакет. Але коли я влаштувалася на посаду стратега з операцій продажів і підтримки, я відчула, що майже не пов’язана з результатом своєї роботи, і зрозуміла: у цій індустрії мені подобається не так уже й багато.
Якось я слухала подкаст, де ведучі коротко згадали про ініціативу щодо залучення жінок у ремесла, і подумала: “А чому б і ні? Давайте спробую”.
Під час першого візиту до офісу профспілки представник детально пояснив мені оплату праці, пільги та чотирирічні програми столярного учнівства. Мені пощастило: у мене немає дітей і власного будинку, тож я швидко відчула, що це реальний шанс.
Я мала подати документи до профспілки та пройти 10-годинний будівельний курс OSHA на їхньому сайті, який коштував $60.
Чому пошук місця учня виявився найскладнішим
Щоб отримати спонсорство на учнівство, представник порадив мені відвідувати активні будмайданчики зі списку профспілки й говорити з виконробами.
Мені було дуже тривожно, але за один тиждень я обійшла сім будівельних об’єктів. Іноді це збивало з пантелику, бо чітких інструкцій майже не було. Бувало, вказували адресу цілого казино, але без уточнення, де саме розташований майданчик. Потрібно було багато самостійно вирішувати на місці, та плюс у тому, що в профспілці є багато людей, з якими можна порадитися, і вони підказують лайфхаки.
Часто виконроб був надто зайнятий, тож мені доводилося використовувати комунікаційні навички, щоб впіймати слушний момент і швидко представитися.
Я намагалася вкластися приблизно у 30 секунд, щоб представитися як нова учениця й уточнити, чи є можливості. Я вже думала, що знайшла варіант, але виявилося, що години їхньої програми не збігаються з вимогами профспілки — тож я знову повернулася до обходів майданчиків.
Минув майже місяць, а спонсорства досі немає
Мене найбільше цікавить столярка з ухилом у millwork, але зараз, схоже, там тимчасове затишшя. Щоб не втратити шанс на учнівство, я записую номери виконробів і ставлю собі нагадування зателефонувати пізніше цього року, коли з’явиться більше проєктів.
Теоретично я можу шукати роботу в інших напрямках поза millwork, і це також зарахують до учнівства. Але мені не потрібно терміново закривати фінансові питання, і я дуже хочу почати саме з millwork-позиції.
Чому старт у ремеслі після 30 — це перевага
Коли я остаточно вирішила йти в столярну справу, мені було трохи сумно: думала, що треба було починати раніше. Але тепер я бачу, що добре, що я приходжу сюди з усім своїм життєвим досвідом.
Ремісничі професії переважно чоловічі, і це фізично важка праця. Мені знадобилося понад 10 років у професійному середовищі, щоб зрозуміти власні межі, знати, коли варто наполягати, і вміти за себе постояти. Якби я пішла в ремесло у 18, не впевнена, що витримала б.
Тепер я також точно знаю: корпоративний шлях — точно не для мене. Якби спочатку я пішла в ремісничу сферу, частина мене завжди сумнівалася б, чи не треба було спробувати офісну кар’єру.
Я не сумніваюся, що правильно пішла з техсфери
Я відчуваю величезну радість, що вирішила обрати столярну кар’єру. Хоч я розумію, що профспілки не ідеальні, я з нетерпінням чекаю участі в системі, де працівник у пріоритеті.
Я побувала на своєму першому профспілковому зібранні — і це був найбільший культурний шок. Неймовірно, що є окремий час, коли люди з різних організацій можуть говорити, ділитися досвідом і підтримувати одне одного. Я ледь не розплакалася на тій зустрічі: подумала, “я ніколи не почувалася настільки підтриманою”.
Я лише на самому старті цього шляху, тож подивимося, як усе складеться, але я справді в захваті.
Маєте історію про перехід у робітничі професії? Якщо так, напишіть репортеру на [email protected].
