Авторка дозволяє своїй доньці (не показана) вчитися фінансових уроків методом проб і помилок, відколи та отримала свою першу роботу.
Zarina Lukash/Getty Images
- Моя старша донька отримала першу роботу, і я швидко зрозуміла: час навчити її керувати грошима.
- Вона вчиться планувати бюджет, відкладати та інколи дозволяти собі витрати «для радості».
- Тепер вона сама платить за напої в кав’ярнях, а я беру з неї гроші за поїздки на роботу й назад.
Я була щиро рада, коли моя старша дитина влаштувалася на першу роботу в роздрібній торгівлі. Уже за кілька тижнів після старту вона інколи набирала 20 і більше годин на тиждень і, у свої 17, приносила додому цілком пристойну зарплату.
Та майже одразу я усвідомила, як мало ми насправді говорили з нею про управління грошима. Коли на нашому ґанку почали регулярно з’являтися посилки з Amazon, оформлені на доньку, стало ясно: попереду ще чимало роботи. Водночас я хотіла діяти обережно й направляти, а не контролювати.
Ранні розмови про гроші: що спрацювало, а що — ні
Коли наші четверо дітей були меншими, ми використовували систему банок для кишенькових. Вони розкладали купюри по різних банках, зокрема була й банка для заощаджень. Гроші «на витрати» клали у гаманець. Це було просто й певний час чудово працювало. А коли вони отримували подарункові гроші на день народження чи Різдво, ми поповнювали їхні ощадні рахунки, щоб закріпити думку: відкладати варто на майбутні витрати або «на чорний день».
Але час пролетів непомітно. Моя мила школярка, яка колись цілими днями малювала й танцювала, уже зовсім близько до випускного. І з її раптовим та для її віку доволі щедрим доходом настав момент для інтенсивного уроку з бюджетування.
Авторка розповідає, що вони з чоловіком намагалися рано навчати чотирьох дітей фінансам, але тепер, коли старша донька працює, з’явилося ще більше тем для розмов.
Courtesy of Rachel Garlinghouse.
Новий дохід доньки: правила, відповідальність і межі
У мене з чоловіком раптом виник цілий список рішень. Які фінансові обов’язки доречні в її віці? За що ми й надалі платимо як за необхідне, а що має покривати вона? Яку частину зарплати варто спрямувати на заощадження, а яку залишити на вільні витрати без пояснень?
Я вирішила, що хочу, аби донька вчилася через проби й помилки, але з нашою підтримкою.
Іноді мене буквально «перекошувало», коли я бачила чергову посилку Amazon на її ім’я або дізнавалася, що вона купила собі Starbucks і ще пригостила подругу, яка не працює. Та хіба погано інколи відчути результат власної праці? Я почувалася як у старому мультфільмі: з одного боку — «ангел», з іншого — «чорт». Як батькам, нам було непросто зрозуміти, де межа між навчанням і надмірним втручанням.
Нестабільний графік навчив її: грошовий потік змінюється
Вона працює вже майже шість місяців. Кількість годин то зменшується, то зростає залежно від «гарячих» і повільних сезонів у магазині. Бували дуже великі виплати, а бували й такі, що нараховані лише за кілька годин. Підлаштовуватися під кожен цикл зарплати виявилося складно. Я як мама розумію: моя роль — не «полагодити» її емоції, які природно з’являються з кожним викликом. Натомість важливо дати простір для розчарування й підштовхнути до осмислення та пошуку рішень.
Я переконалася, що не існує універсальної інструкції, як навчати дітей фінансам. Кожна родина має свій контекст і він постійно змінюється. Я, наприклад, більше ціную наявність здорової їжі вдома, ніж регулярні походи в заклади; люблю якісний одяг, але купую його зі значними знижками; і майже не витрачаюся на додаткові «приємності» на кшталт манікюру. Проте мої цінності не зобов’язані бути цінностями моєї дитини — ні зараз, ні пізніше.
Натомість я хочу, щоб у неї були базові навички фінансової грамотності й упевненість у поводженні з грошима. Також мені важливо, щоб вона відчувала ціну долара, тому тепер вона оплачує частину власних витрат: будь-які перекуси або напої в кав’ярні, улюблені накладні нігті, чи (знову) нову сталеву пляшку для води, яку «просто треба мати». Ми також беремо з неї $10 (це набагато менше, ніж коштував би Uber) за поїздку туди й назад на роботу — так вона поступово звикає, що скоро доведеться платити за пальне у власній машині.
Вона сама вирішила відкладати приблизно 75% кожної зарплати, незалежно від того, скільки годин відпрацювала того тижня. Це був її вибір, і ми з батьком ним задоволені. Потроху вона навчається витрачати обдумано, робити паузу й питати себе: «Чи справді я хочу це не лише зараз?» Вона щиро проживає цей досвід і робить висновки — і ми теж.
